Вы здесь

Генерал-хорунжий Роман Шухевич: Головний Командир Української Повстанської Армії

Генерал-хорунжий Роман Шухевич: Головний Командир Української Повстанської Армії

Нову хату у с. Білогорщі біля Львова організував для Командира провідник ОУН Городецького району «Юрко». Він дав адресу й зв’язок до учительки Нюсі Конюшик. Перші розмови з Нюсею провела за дорученням Командира Дарка Гусяк. Нюся Конюшик погодилася, щоб у її помешканні збудувати криївку для підпільників. Тут з осені 1948 р. залегалізувалась Галина Дидик як господиня вчительки Нюсі Конюшик.

Уся родина Конюшиків — мати, вітчим Микола Хробак та двоє їхніх дітей, Наталка й Данило в 1945 році були виселені з рідного села Пикуличі, що на Перемищині, й переселені в с. Білогорщу біля Львова. Була це національно свідома й патріотична українська родина. Нюся (було їй тоді 32 роки) ще до війни закінчила вчительську семінарію у Перемишлі й учителювала. Це була гарна, вродлива дівчина з каштановим волоссям, синіми очима і милим, симпатичним виглядом. Жила вона сама, осібно від родини. Тому її помешкання було дуже зручне для перебування підпільників. Одна кімната й кухня були на партері, а поверхом вище — спальня, до якої вели дерев’яні східці. Гостей господиня зустрічала й приймала внизу, а у спальній кімнаті могли спокійно працювати підпільники. На всякий випадок у коридорчику перед спальнею було зроблено замасковану конспіративну криївку (перегородку стіни), у якій можна було заховатись від небажаних очей та зберігати підпільні речі (запасну зброю, літературу тощо). Тут-то й була зимова штаб-квартира Головного Командира УПА з 1948 року. Разом із ним перебували два бойовики, зв’язкові кур’єри « Зенко» — Михайло Заяць із села Берлин, що на Брідщині, та «Левко». На кухні в ролі домашньої робітниці господарювала зв’язкова «Анна» — Галина Дидик, за документами переселенка Антоніна Кулик. Слід відзначити, що «Зенко» був одним із найкращих спеціалістів з виготовлення документів. За його документами кур’єри могли подорожувати по Україні та всьому СРСР, а Головний Командир УПА навіть зміг двічі поїхати в Одесу на санаторне лікування. У січні 1949 р. тут Генерал мав нараду з начальником Головного військового штабу УПА полк. Олексою Гасином — «Лицарем» і нормально продовжував виконувати свої нелегкі керівні обов’язки Командира УПА та Провідника ОУН.

Строго конспіративна поведінка всіх мешканців хати, зокрема щодо виходу й входу з будинку, була надійною гарантією від провалу. Але було в цій конспірації одне слабе й дуже небезпечне місце. Про хату знала ще одна людина, яка в ній не перебувала. На випадок її таємного арешту у хаті ніхто про це вчасно не міг довідатись і вжити відповідні заходи перед небезпекою провалу. Бо надія не датися живим у руки ворога не завжди сповнювалась. У ворога був ряд найсучасніших методів, щоб і живих підпільників захоплювати, і вибити з арештованого потрібні відомості. Треба відзначити, що підпільники добре знали те, як поводитись, щоб не потрапити в полон, і мало уваги приділяли тому, як вести себе на випадок арешту, в тюрмі, на допитах, які методи застосовує ворог під час слідства і як можна з ними боротися.

Такою людиною, що про хату все знала, але в ній не перебувала, була зв’язкова «Дарка», бо саме вона допомагала цю хату організувати. У середу, 1 березня, вона приїхала до Львова, а ввечері прийшла й повідомила Командира про арешти знайомих священиків, арешт її мами й що за нею також дуже слідкують у Львові агенти КГБ. За наказом Командира «Дарка» повинна була негайно виїхати зі Львова, але ще мала виконати одне доручення й про це повідомити «Анну» у п’ятницю на домовленій зустрічі. «Дарка» на зв’язок до «Анни» не прийшла. Та повідомила Командира, що зустріч не відбулась. У хаті запанувала тривога, бо невихід на зустріч міг означати арешт «Дарки».

Її справді-таки в четвер, 2 березня, схопили на вулиці Київській кагебісти й відвезли в обласне управління МГБ. При собі вона мала паспорт на ім’я Анастасії Іванівни Денис. Були в неї також пістоль та отрута, але скористатись ними вона не змогла, тому що схопили її несподівано й підступно. Командир відправив ще тієї ж ночі, у п’ятницю, «Зенка» й «Левка» організувати нове приміщення. Такі запасні хати у розпорядженні Командира були, але попередньо необхідно було перевірити їхню надійність. Перехід мав відбутись уночі в неділю, 5 березня. У цей день мали відбуватись якісь місцеві вибори, тому сподівались, що буде спокійно. Саме цим і пояснюється те, чому в критичний момент Командир був сам, без охорони.

У п’ятницю і суботу кагебісти вдались до побоїв, але від «Дарки» про хату Шухевича нічого не довідались: «.. .в ходе активних допросов 3 и 4 марта сего года «Дар-ка» отказьівалась указьівать места укрьітия Шухевича и отводила наше внимание в противоположную сторону. В связи с зтим бьіла разработана и проведена комбинация…» — так було зазначено у донесенні Судоплатова і Дроздова міністру Держбезпеки СССР Абакумову Тому вдались до добре відпрацьованого методу — провокації. Побиту «Дарку» перевели до лікарняної камери, де тут уже кілька місяців перебувала також начебто побита й стортурована провокаторка «Мединська Рома».

Коротка довідка. Родом вона із села Карлів біля м. Снятина на Підкарпатті. Освіта вища незакінчена. Агент німецького гестапо з вересня 1943 р. У 1944 р. виїхала до Берліна, згодом до Австрії, а в 1945 р. повернулась до Коломиї. У вересні 1946 року її завербувала в донощики військова контррозвідка «Смєрш». Від червня 1947 р. вона переходить на службу у Львівське УКГБ. Тут довідались про її службу в гестапо та зв’язки з СБ ОУН Коломийської округи, що вона досі приховувала. За це її у травні 1949 року посадили в тюрму й після закінчення слідства почали використовувати для внутрішньокамерної агентурної провокаційної розробки членів підпілля. Вона досвідчений провокатор, на її совісті біля сотні безневинних жертв. Тому відносно легко вдалось їй обманути недосвідчену в тих справах «Дарку».

Оця-то юда у спідниці зуміла здобути довір’я «Дарки» й намовила її передати «на світ» вістку про свій арешт, щоб, таким чином, попередити своїх друзів про можливу небезпеку. Вона й запропонувала спосіб — записку, яку «цілком певно» можна передати через її родичів, від яких вона регулярно отримувала різні передачі. «Дарка» повірила, написала коротеньку записочку про свій арешт й заадресувала цю фатальну записку у Білогорщу, до сестри Нюсі, Наталки Хробак. У суботу адреса зв’язкового пункту була вже в руках КГБ, а в неділю ранком, 5 березня 1950 року, усе село було оточено військами МВД. Під час обшуку в домі Наталки Хробак неважко вже було кагебістам довідатись, що в центрі села живе ще сестра Наталки — Нюся Конюшик. Негайно оточили військом цей двоповерховий будиночок. Увірвавшись до помешкання, відразу ж упізнали відому їм зв’язкову Шухевича Галину Дидик і зрозуміли, що тут може знаходитися і сам Роман Шухевич. Для Командира залишився лише один шанс — з боєм пробиватись до виходу. Він убиває на сходах майора КГБ, але й сам гине від ворожих куль. Так трагічно обірвався героїчний життєвий шлях Романа Шухевича, одного з найвидатніших керівників української національної революції XX сторіччя.

Следующий раздел:

ДОЛЯ РОДИНИ АННИ КОНЮШИК


В нашей электронной онлайн библиотеке вы можете бесплатно и без регистрации прочитать «Генерал-хорунжий Роман Шухевич: Головний Командир Української Повстанської Армії» автора Кук Василь на телефоне, андроиде, айфоне, айпаде. Сейчас вы находитесь в разделе „КОМАНДИР У с. БІЛОГОРЩІ“ на странице 1. Приятного чтения.