Вы здесь

Генерал-хорунжий Роман Шухевич: Головний Командир Української Повстанської Армії

Генерал-хорунжий Роман Шухевич: Головний Командир Української Повстанської Армії

Штаб-квартири Командира або місця постою, чи, як у підпіллі конспіративно називали, «хати», постійно змінювались у залежності від потреб керівництва, вимог конспірації та конкретних дій репресивних органів, а також від загальної окупаційної політики щодо населення. Одні вимоги до організації хат були за польської окупації, інші — за німецької й цілком особливі — під час російсько-більшовицької. Під словом «хата» слід розуміти конспіративне помешкання, домівку підпільника, у якій приходилось командирові перебувати й працювати. У такій хаті найчастіше була ще й добре замаскована криївка, де зберігалась запасна зброя й амуніція, медикаменти, гроші, нелегальна література, канцелярське приладдя, харчові запаси тощо.

Перебування підпільників у криївках стало необхідним, коли органи совєтської безпеки почали застосовувати масові облави й тотальні перевірки населених пунктів та лісів. Для життя криївки використовувались переважно зимою. За німецької окупації командир перебував переважно в лісі або жив нелегально в місті за фальшивими документами.

У серпні 1944 року, під час наступу совєтської армії на німецькому фронті, Роман Шухевич перебував із відділом кіннотників у селі Улашківці над рікою Серет на півдні м.Чорткова. По Серету проходила тоді лінія російсько-німецького фронту. Командир сюди прибув із метою перейти фронт і потрапити в тили совєтської армії. Тут були також дві його зв’язкові — Галина Дидик і Катруся Зарицька (за спогадами Г. Дидик).

Літом і восени цього ж року та зимою 1944–45 рр. Командир проживав у Бережанському та Козівському районах, в околицях сіл Бишки — Потік — Конюхи — Августівка — Жуків — Рай. Заїздив і до Підгаєцького району. Тут у с. Волощина, в домі Осадци, та у лісі за селом Командир літом 1945 р. зустрічався зі мною та з окружним провідником ОУН Михайлом Хомою — «Обухом». Ми тоді також разом побували у с. Криве Козівського району Тернопільської області, де мали розмови з провідником ОУН Подільського Краю — Петром Шанайдою — «Данилом» та з членами цього проводу.


ХАТА В с. АВГУСТІВЦІ


У той час Командир «Тарас Чупринка» мав хату з криївкою у с. Августівці на Бережанщині. Про це розповів мені зв’язковий Командира Григорій Каня. Він народився 1921 р. у с. Черниця Брідського р-ну Член ОУН з 1938 р., з 1941 р. — зв’язковий провідника ОУН на ЗУЗ Романа Кравчука на Волинь, до м. Кремінця. У 1943 р. Р. Кравчук відправив друга Каню у розпорядження Р. Шухевича, який тоді перебував у Бібреччині. До серпня 1944 р. він був зв’язковим від Головного Командира до провідника Р. Кравчука. У середині серпня 1944 р. Шухевич відправляє командира боївки своєї охорони Івана Когута — «Бродича», Ярослава Бігуна — «Чада» і Григорія Каню — «Бистрого» збудувати криївку в с. Августівка Бережанського району (це село поряд із селами Бишки, Конюхи). Криївку збудували в господарстві рідного брата «Бродича» Петра Когута. У цій криївці Командир перебував з осені 1944 р. до весни 1945 р. Періодично виїздив на різні зустрічі, а весною криївку залишив і більше сюди не повертався.

Петро Когут був тоді у станиці ОУН с. Августівки господарчим, обов’язком якого було матеріальне забезпечення відділів УПА (харчові продукти, одяг, взуття). Для їх зберігання він мав невеличку хатню криївку-магазинчик. За три метри від неї була збудована криївка для Командира. Ось як він писав: «Вхід до криївки був із хати. У кімнаті відкидався камінь, що служив за покришку, і відкривався вхід до льоху. Звідси йшов прохід довжиною біля десяти метрів до криївки. Приміщення криївки мало чотири метри в довжину, три метри в ширину й висоту в ріст людини. Стіни були оббиті килимами, а підлога встелена дошками. Були тут ліжка, стіл, крісла. Над стелею криївки був шар землі товщиною до півтора метра. Посередині подвір’я росла груша, що мала дупло до самого низу й служила вентилятором повітря і для встановлення радіоантени».

«До цієї криївки, — розповідає друг Каня, — ми з «Борисом» вернулися з Рогатинщини на початку травня 1945 р. Під жнива (у серпні) приснився мені сон, що вхід до криївки завалився. І ми з «Борисом» покинули криївку й пішли в поле. Тим часом до криївки повернулися «Чад» і «Рибак». Уранці зв’язкова «Маруся», яку арештувала більшовицька поліція, привела до криївки спецгрупу НКВД. «Рибак» застрелився, а «Чад» здався, став зрадником і повів спецгрупу до с. Рай біля Бережан, де була друга криївка Командира Шухевича, але Командира там не було».

Як це так сталось, що зв’язкова «Маруся», вона ж «Наталка», а її справжнє ім’я — Стефанія Галушка із с. Бишок, зрадила і привела енкаведистів до криївки в с. Августівці? Про це є досить точне донесення майора НКВД Соколова генерал-майору Горшкову від 3 січня 1945 р. у м. Чортків про організацію й діяльність провокаційних спецгруп НКВД:

«У той час Бережанським РО НКВД була затримана зв’язкова «Наталка», яка на допитах зізналась, що вона зв’язкова обласного провідника «Нестора». При спробі втекти з КПЗ застрелила з пістолета міліціонера, який її охороняв, і, як видно з інформації, фігура була цікава. …Вона давала такі свідчення, що жодних оперативних заходів за ними провести було неможливо. Ясно було, що вона брехала, приховуючи щось важливе… На допитах у Чорткові вона також нічого суттєвого не сказала…

Прибувши до Бережан, я вирішив вчинити з нею так, щоб зробити видимість її вербовки (у сексоти), дати їй завдання убити «Нестора». Я був переконаний, що вона від нас утече, й тоді, коли буде від нас утікати, затримати її під виглядом СБ (ОУН) і допитувати вже як сексотку (НКВД).»

«Наталка», вона ж і «Маруся», мужньо трималась під час допитів на слідстві, не видала жодної таємниці, але стала трагічною жертвою підлих більшовицьких провокацій. Такі методи більшовицької влади проти учасників національно-визвольної боротьби завдали великої шкоди українському народові, жертвами цих гидких методів стало багато цілком безневинних людей.

У відповідності з цим провокаційним планом «Наталку» підвезли до с. Бишок і звільнили з-під варти, але все село було оточене військом, так, щоб вона не могла втекти від їхнього нагляду. Через деякий час у селі появляється провокаційна група уявного СБ ОУН, арештує її як сексотку, забирає до криївки і допитує. «Наталка», нічого не підозріваючи, в добрій вірі, що попала до своїх, розповіла правду. Вона зв’язкова Командира «Білого» (Чупринки) і має до нього зв’язок через зв’язкових, які перебувають у с. Августівці в криївці.

Дальше у донесенні написано: «Ми відразу з ротою бійців виїхали на операцію у село Августівку де в домі Когута Петра (це будинок, де була криївка центрального провідника) «Наталка» нам показала добре замасковану криївку, в якій находились два бойовики «Білого» — «Рибак» і «Чад». Ми розкопали криївку ,"Чада» вдалось витягнути живим, а «Рибак» застрелився. У криївці ми знайшли бібліотеку, машинку для писання, сім малих одиниць зброї і багато різних речей, що належали «Білому» та його охороні.»

Знайшли тоді кагебісти також малу криївку й забрали з неї усі запаси, призначені для УПА: чоботи, костюми, матеріали на костюми, кравецькі машини та багато цінних речей. Усе господарство Петра Когута конфіскували, а його засудили на десять років тюрми. Відбував покарання у таборах Печори, Казахстану та Норильська. Після звільнення жив у с. Струтин біля Золочева, де й помер літом 2001 року.


ХАТА У с. РАЙ


«Чад» нам розповів, — як подається у донесенні, — що коло Бережан, недалеко від села Рай, у криївці в подвійному даху повинен бути «Білий». Ми негайно виїхали на машині комбінату, але в цій криївці «Білого» не було. Там був його ад’ютант «Артем» («Назар») і окружна провідниця Легета. «Артем» застрелив Легету, підпалив хату, хотів утекти, але йому прострелили ногу із гвинтівки і взяли живим. Легета згоріла, в хаті згоріло багато документів і більша сума грошей. …«Артем» нічого суттєвого на допитах не сказав».

Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953.-Київ, 1994. - Т. 2.  – С. 443-445.

Докладніше й трохи по-іншому розповідає про трагедію у с. Рай зв’язкова Головного Командира Галина Дидик: «Ми ще затримались коло Бережан, у с. Рай. Там була маленька хатка над потічком. Жила в ній одна жінка зі старенькою бабусею і хлопчиком. Ми заквартирувались на стрісі.»

Страницы


В нашей электронной онлайн библиотеке вы можете бесплатно и без регистрации прочитать «Генерал-хорунжий Роман Шухевич: Головний Командир Української Повстанської Армії» автора Кук Василь на телефоне, андроиде, айфоне, айпаде. Сейчас вы находитесь в разделе „ШТАБ-КВАРТИРИ ГОЛОВНОГО КОМАНДИРА УПА“ на странице 1. Приятного чтения.